В далекому сорок першому хтось поширював серед румунського населення чутки про заслання в Сибір. Рятуючись від цього люди прийшли до місцевої районної влади з вимогою дати дозвіл на перетин радянського кордону і виїзд до Румунії.

     Звісна річ, їх почали вмовляти не порушувати прикордонний режим, а бути законослухняними. Але вмовляння не дали позитивних результатів. По натовпу то тут, то там говорили про те, що 1 квітня українсько-румунський кордон буде відкрито і можна буде спокійно перейти його. Група громадян румунської національності з Верхніх і Нижніх Петрівців, Купки, Широкої Поляни, Просіки і Карапчіва 1 квітня 1941 року після остаточної відмови дати дозвіл на виїзд до Румунії, пішли з райцентру у напрямку Широкої Поляни. Там їх намагалися зупинити, але збурений натовп продовжував іти вже на Білу Криницю. Поблизу кордону їх знову намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Коли підійшли впритул до контрольно-слідової смуги, прикордонники застосували зброю. Ця трагедія, яку можна було попередити, увійшла в нашу історію чорною стрічкою. Комусь було вигідно внести сум'яття в життя буковинців і згубити невинні душі. Але ми повинні завжди пам'ятати про це, аби більше не повторювати помилок, щоб ніколи не проливалася безвинна кров, не обривалося людське життя, дароване кожному Богом.

Ніколаєску Лариса Мірчівна,

директор школи